Милецький Свято-Миколаївський чоловічий монастир – памятка архітектури та культури. Заснований князем Сангушком у 1542 р.

Перша і найбільш давня споруда – Миколаївська церква ( 1542 р.). Аналіз архітектурно-конструктивних особливостей цієї церкви дає підстави віднести її приналежність до тієї групи культових споруд Волині, в об’ємно-просторовій структурі яких поєднуються будівельні давньоруські традиції з елементами готичної архітектури. Розташування храму також відрізняється від інших волинських монастирських ансамблів XV-XVII ст., де церква посідає здебільшого центральне місце і є архітектурною домінантою, навколо якої групуються інші будівлі комплексу.

Послідовні переходи монастиря з уніатського в католицький, з католицького в православний та зміни естетичних смаків панівної верхівки суспільства зумовили зведення нових монастирських будівель і перебудову існуючих.
До 1832 р. у монастирі відбувалися великі будівельні роботи, споруджувався будинок настоятеля, келії. В кінці XIX-XX ст. була перебудована дзвінниця, лікарня та церковно- приходська школа. У 1943 р. монастир було пограбовано. Ігумена та ієромонахів спалено живцем. 28 жовтня 1947 р. обитель була закрита. 19 березня 1948 р. тут розпочав свою діяльність психо-неврологічний будинок-інтернат для престарілих. 17 серпня 1993 р. почалося нове відродження монастиря. У 1994 р. було зареєстровано обитель, отримано "Свідоцтво про реєстрацію” та Статут монастиря. Сильно обитель постраждала під час стихії 23 червня 1997 р., але завдяки пожертвам – піднялася з руїн. У наш час до складу колишнього монастирського комплексу, в якому міститься будинок інвалідів, входять Миколаївська церква, дзвінниця, корпус настоятеля, корпус келій з трапезною і теплою церквою, господарчі та допоміжні споруди.

 Свято-Стрітенський Михнівський жіночий монастир

       Щойно зайдеш за браму, почуваєшся, наче в іншому світі. Тут усе особливе: дерева, земля, повітря, люди. Хоч одяг на них чорний, душі – світлі-світлі. А очі! Смирення, м’якість, чистота незлобива сплели в них вінок. Сюди, у Свято-Стрітенську Михнівську жіночу обитель, що в Камінь-Каширському районі, поспішають звідусіль за батьківським словом, благословенням та духовними порадами. Десять років тому в глухому, але не забутому Богом поліському селі розгорілася монастирська свіча.

Вперше Михнівка як містечко згадується 1632 р., коли йому надали Магдебурзьке право. В ті далекі часи тут проживало декілька тисяч людей. Власником був православний український дворянин Філон Яловецький. Як член Луцького Хресто-Воздвиженського братства, він у складі делегації, яку очолював Петро Могила, побував у польського короля Сигізмунда. Посланці переслідували мету полегшити релігійне становище західних українців, адже їм не дозволяли ні будувати, ні відкривати нові храми.

Використовуючи своє соціальне й міцне матеріальне становище, Філон Яловецький робить значні внески для підтримки рідної віри і 1647 р. будує в Михнівці Свято-Стрітенську церкву. Він добре розумів: священик, який тут править від неділі до неділі, не може протистояти натиску уніатства і католицтва на цих землях, тому вирішив заснувати монастир.

Свято-Стрітенський Михнівський монастир як православний існував недовго, тільки доки жив його земний покровитель. Життя Філона Яловецького обірвалося трагічно. За народними переказами, його отруїла дружина – польська католичка, яку на цей страшний крок підмовили друзі. Повернули церкву православним 1795 р., але чернецьке життя тут не відродилося.

У 1840 р. містечка не стало. Наприкінці 1980 р., після святкування тисячоліття Хрещення Русі, коли настало духовне потепління, почали відкривати храми. Місцевий набожний народ, пам’ятаючи, що на цих землях колись була Божа обитель, хотів, аби молитва знову лилася безперестанно. Почалася відбудова Свято-Стрітенської церкви, покрівля котрої була повністю знищена. Довелося її відроджувати, заново розписувати. Воскресла з руїн і стара дзвіниця, що прийшла в занепад ще у 1870 р. Добудували їй другий поверх.

Молоді монахині деякий час жили на дзвіниці, де зробили приміщення під келії. Прийшовши навесні після Пасхи, перебули у ній літо, а на зиму місцеві жителі віддали їм стареньку погорілу хатину. Почистили її, побілили, пофарбували і ще два роки мешкали, поки не побудували ігуменський триповерховий корпус в 1998 р. на свято Введення Божої Матері. До корпусу примикає домова Покровська церква, де служиться в зимовий період. А у Свято-Стрітенській – коли тепло. Восени три роки тому зробили закладку під спорудження ще одного храму – кам’яного – на честь святих Апостолів Петра і Павла. Переважна більшість сестер прийняла рішення проводити життя в молитві після закінчення школи. За стінами духовної фортеці розмірене життя. День тут зустрічають опів на шосту. Полуночниця, Літургія, далі час відводиться на читання Правил. До вечора у кожної свій послух. Усі, як бджілки. Хто йде на кухню, хто – в трапезну, пошивну, просфорню. Інші за полем дивляться. На двох гектарах картопля росте, буряки, тритікале, городина. Доглядають корівок і коника, яких пожертвували прихожани. Скрізь абсолютна чистота, порядок і Божа благодать.

Після відвідання таких Святинь Божа благодать зійде на Вас, а Цариця Небесна буде Покровительствувати над вами і вашими сім’ями.

Тривалість екскурсії: один день.

У вартість екскурсії входить:

- перевезення;

- екскурсійне обслуговування;

- страхування.

У вартість туру не включено: харчування, вхідні квитки на екскурсійні об'єкти.