7 грудня християнський світ відзначає день пам'яті великомучениці Катерини («чиста душею» — так перекладається її ім'я із грецької). Розумна й освічена, ця жінка була страчена за віру близько 373 року. Через декілька років єгипетські християни знайшли останки мучениці й поховали їх у монастирі на Сінайській горі.

 В Україні ставлення до Катерини, як і до інших святих великомучениць, було особливим: довірливим і житейським. Невипадково свято Катерини називали святом «дівочої долі». Сподіваючись на розуміння й допомогу святої, жіноцтво просило її про щасливий шлюб, злагоду в сім'ї.

У багатьох регіонах України на Катерини дівчата за традицією зрізали гілки вишні, ставили їх у воду чи землю на покуті або на вікні у хаті. Якщо вони розцвітали до Різдва або Нового року, — це передвіщало скорий шлюб, а як ні — то були ще й інші зимові ворожіння... У такий же спосіб ворожили про здоров'я або смерть в наступному році. Для цього у воду ставили гілочки по кількості членів сім'ї, позначаючи їх кольоровими нитками. Чия гілка розквітне — той довго житиме, чия всохне — захворіє або помре. Рослини, що розквітали в найбільш суворий зимовий час, були зрозумілим народному світогляду символом нового відродження природи. Тому їм приписувалась особлива сила — магічним способом пов'язана з долею людей.

У повір'ї, оберігати віщу вишневу гілочку від ока священика, коли він під час посту входить до хати з молитвами, а під час свят із кропилом, у противному разі — й гілочка всохне, або ж він сваритиме за тяжкий гріх, відбилися антагоністичні стосунки язичництва з офіційною релігією1.

Із вечорницями в день Катерини пов'язаний ще один звичай, який називається в народі «заклинання долі або судженого». В день Катерини дівчата закликають долю, а через 5 днів, на Андрія, доля показує їм свої дари. Заклинання долі полягає в тому, що дівчата, зібравшись в яку-небудь хату, варять, кашу із пшона та маку й опівночі, перед тим як заспівають перші півні, обгортають горщик новим рушником і простують до воріт. Кожна із них вилазить по черзі на ворота, тримаючи в руках горщик із вечерею і тричі гукає: «Доле, доле, йди до нас вечеряти! Якщо ж у цей час заспіває півень, то значить «доля обізвалася», якщо ж ні: «Доля оглохла, не чує мого голосу».

Подекуди замість «долі» закликається «суджений».